This year's HURI fellows (in Ukrainian)

September 19, 2016

News

ЦЬОГОРІЧНІ СТИПЕНДІАТИ УНІГУ

Гуманітарні науки, не менше ніж ядерна фізика чи нейрохірургія, вимагають постійного фінансування. На щастя, це добре розуміло покоління українських повоєнних іммігрантів до Північної Америки. Завдяки їхній жертвяності у США та Канаді з'явилися такі потужні науково-викладацькі центри, як Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ) та Канадський інститут українських студій (КІУС).

Патріція Кеннеді Ґрімстед

В перше десятиліття свого існування, коли інститут ще не мав фондів для заснування власних стипендій, УНІГУ приймав у себе американських дослідників та вчених з інших країн, які вже одержали фінансову підтримку від своїх університетів або від урядових чи приватних установ. Серед тих, хто ще у 1970-1980-ті роки одержав змогу працювати в українському Гарварді були історик та архівіст Патріція Кеннеді Ґрімстед, політолог Анна Процик, історики Марта Богачевська-Хом'як, Ярослав Пеленський та Роман Шпорлюк.

Ясна річ, що до 1991 року українські гуманітарії не мали змоги напряму контактувати з американськими академічними установами, але Інститут щиро вітав у себе дисидента Валентина Мороза, письменницю Надію Світличну та історика Володимира Мєзєнцева, які тут плідно працювали й користувалися усіма науковими ресурсами Гарварда. Натомість, частими гостями УНІГУ були тоді філологи, історики, літературознавці та журналісти з Польщі (Ришард Лужний, Януш Ріґер, Януш Радзєйовський, Тадщуш Шафар) та Ізраїля (Моше Таубе, Йозеф Сальмон, Марк Пінсон, Ісраел Бартал), які займалися різними аспектами українсько-польських та українсько-єврейських стосунків.

Петро Яцик

Наприкінці 1970-х років Інститут, нарешті, одержав змогу відкрити власні стипендіальні програми. У 1979 році українсько-канадський бізнесмен Петро Яцик заснував фонд на підтримку бібліотечних та бібліографічних потреб УНІГУ. Більше того, розмір цього фонду дозволив у 1990-ті роки перевести частину коштів на заснування стипендії імені Петра Яцика, яка тепер раз на два роки надається вченому, праці якого вважаються вагомим внеском в українознавчі науки.

З тією ж метою у 1981 році був заснований фонд, а тоді й стипендія імені Ярослава та Надії Михайчуків. Зараз ця стипендія розрахована на молодих та перспективних постдокторантів, які займаються дослідженням України.

Додатковим фінансовим джерелом для надання стипендій є Фонд Катедр Українознавства (ФКУ), який, власне, й був тієї організацією, що сприяла створенню УНІГУ. Починаючи з 1980-х років, ФКУ багато уваги приділяє вивченню Голодомору 1932-1933 років. До цієї роботи тоді було запрошено видатного британського історика Роберта Конквеста, а його асистентом став д-р Джеймс Мейс. Їхні зусилля були надзвичайно успішними. Книжка П. Конквеста «Жнива скорботи» і досі є головним англомовним дослідженням української трагедії 1932-1933 рр. Крім того, у грудні 1985 р. при Конгресі США була створена комісія, яка займалася збиранням інформації та аналізом причин і наслідків Голодомору. І з тією комісією тоді активно співпрацював Джеймс Мейс.

Зі здобуттям незалежності українські вчені, журналісти й політики одержали змогу працювати на Заході. А з іншого боку, приплив свіжих сил та ідей пішов на користь УНІГУ. Серед тих, хто скористався гостинністю Українського інституту, були перший міністр оборони України Костянтин Морозов; економісти Володимир Лановий та Сергій Терьохін; дипломат і письменник Юрій Щербак; літературознавець Микола Жулинський та багато інших.

Ніл Руденстайн, Евген Шкляр і Роман Шпорлюк

Іншим великим благодійником УНІГУ став каліфорнійський бізнесмен і філантроп українського походження Евген Шкляр, голова фонду, який займається підтримкою української культури і науки. У листопаді 2000 року він заснував стипендію імені Евгена і Деймел Шклярів. І з того часу цю стипендію одержали в вже більш як 130 науковців зі США, Канади, України, Польщі, Росії, Італії, Ізраїля, Німеччини, Франції, Великобританії, Фінляндії, Австрії та Іспанії. Важко уявити, скільки нових ідей, публікацій та натхненних задумів дало кожному з цих вчених перебування в Гарварді й контакти з науковою елітою США.

Цього навчального року інститутським стипендіатами стали семеро молодих вчених зі США, України, Польщі та Туреччини.

Так Вікторія Середа, доцент факультету соціології Українського католицького університету (Львів) вже брала участь у більше, ніж 30-ти українських та міжнародних дослідницьких проектах. Її праці були надруковані у шістьох країнах й зараз вона очолює групу міждисциплінарних фахівців, які займаються питанням транскультурної реконцептуалізації України. Цього року вона хоче зосередитися над проектом «МАПА: цифровий атлас України», який є одним із пріоритетів УНІГУ. Цей проект використовує найсучасніші здобутки у сфері інформаційної технології. Його мета – створити візуальні відповідники бази даних, яка відбиває економічні, історичні, політичні та соціальні зміни в сучасній Україні. Інтерактивні мапи, що вже існують, містять інформацію про Голодомор; генеалогію Київської Русі; історію Поділля та ставлення українців до державної незалежності. Д-р Середа також планує провести порівняльний міжрегіональний аналіз питань і проблем, пов'язаних із національною ідентичністю та історичною пам'яттю.

Олександр Зайцев, лауреат стипендії імені Петра Яцика, є професором кафедри сучасної історії України Українського католицького університету у Львові. Тема його дослідження – політична історія міжвоєнної Західної України та інтелектуальна історія українського інтегрального націоналізму. В Гарварді він планує завершити свою монографію про львівський (тобто, пов'язаний з виданням «Вісника») період діяльності Дмитра Донцова. Одне із завдань цього проекту – поставити Дмитра Донцова і його публіцистику в контекст інтелектуального і культурного життя міжвоєнної Галичини й кинути світло на його особисте життя і громадську діяльність. Немає сумніву, що ця праця О. Зайцева приверне увагу до теорії «активного націоналізму» Донцова і матиме широкий резонанс серед української наукової спільноти.

Старший науковий співробітник Інститут української археографії та джерелознавства НАНУ Ярослав Федорук займається міжнародними відносинами середини 17-го сторіччя. Тема його дослідження – відтворення тогочасних українських подій в англійській журналістиці. В Гарварді він планує вивчати англійські газети 1654 – 1657 років і вивчати всі матеріали, що стосують України та останніх років правління Богдана Хмельницького. Саме тоді Україна підписала угоду з Московією, Швеція пішла війною на Польсько-Литовське королівство й Східно-Центральна Європа вступила у визначальний період своєї історії. І саме англійські газети того періоду містять важливу інформацію про Охматівський похід, про козацькі набіги на турецьке узбережжя Чорного моря та про Вільнюську угоду.

Ольга Бертельсен є постдокторантом Колумбійського університету. Її, передусім, цікавлять українська та російська історія і культура, стосунки між інтелігенцією та державною владою, імперська політика, питання геноциду, національної безпеки та розвиток української та російської літератур радянського періоду. Тема її дослідження – поведінка населення під час Голодомору 1932 – 1933 рр. Використовуючи архівні документа та етнографічні записи, д-р Бертельсен хоче проаналізувати, як за умов голодування й загрози насильства з боку влади поводилося селянство та які психологічні та психічні зміни воно зазнавало, як на особистому, так і на колективному рівні.

Деніел Федорович – докторант Оксфордського університету. Він займається етнічними конфліктами, застосуванням насильства для досягнення політичних цілей, організаціями національних меншин, стосунками між ними та державою, історією Другої світової війни та, загалом, Східної Європи. В Гарварді він буде займатися польсько-українською ворожнечею під час Другої світової війни, як на загальному рівні, так і в межах конкретних населених пунктів. Його дослідження передбачає мікропорівняльний аналіз ситуації у 250-ти селах Володимиро-Волинського району Польщі у період між двома світовими вiйнами, а також етнічні чистки на Волині у 1943 році.

Стелла Ґервас – лауреат стипендії Ярослава і Надії Михайчук. Вона – історик, доцент Алабамського університету в Бірмінгемі й зараз працює над книжкою «Штиль на морі? Нова історія Чорного моря, 1774 – 1920 рр.» Ця монографія має охоплювати період від російської експансії в бік північного Причорномор'я (нинішньої південної України) до розпаду Російської та Османської імперій. В ній д-р Ґервас ставить під сумнів традиційний погляд на Чорне море, як на поле змагань між різними національними інтересами або як на зону заморожених конфліктів. Натомість, автор вибирає історичний період, коли тут була «відлига», і досліджує зміни, спричинені припливом населення, бурхливим розвитком економіки, зростанням міст та впливом усіх цих явищ на населення, яке тут жило раніше. Стеллу Ґервас особливо цікавить узбережжя сучасної України від Криму до гирла Дунаю.

Саіт Очаклі викладає в Бількентському університеті (Анкара, Туреччина). Його наукові інтереси включають дипломатію Східної Європи 15 – 18 сторіч, історію Золотої Орди та держав, які виникли на її теренах. Він працюватиме в УНІГУ навесні 2017 року. Тема його постдокторського дослідження – військова справа та дипломатія Кримського каганату періоду другого правління хана Мехмеда Ґірея (1654 – 1666). Д-р Очаклі хоче дослідити ставлення Мехмеда Ґірея до конфлікту між Москвою та Польщею, який розпочався після Переяславської ради та відділення України. В УНІГУ він буде займатися історіографічними дослідженнями та аналізом ненадрукованої дипломатичної кореспонденції Мехмеда Ґірея та його оточення з українськими козаками, Польсько-Литовською державою та Османською Портою.

Бажаємо всім цьогорічним стипендіатам натхнення й плідної роботи над своїми проектами!