НОВА СПІВРОБІТНИЦЯ УНІГУ

На початку цього року до інститутського колективу долучилася Кет Амбрус, фахівець із менеджменту та логістики з досвідом роботи у сфері культури. Вона буде координаторкою інститутських семінарів, лекцій, зустрічей та відповідатиме за організацію й проведення як поточних інститутських заходів, так і спеціальних подій. В коло її обов’язків входять також нагляд за логістикою візитів, розробка промоційних матеріалів, організація онлайн-трансляцій та всі конкретні питання, пов’язані з логістикою та координацією інститутських подій.

Кет одержала звання бакалавра у Ратґерському університеті, де вона вивчала англійську мову, літературу та театральне мистецтво, і звання магістра з питань менеджменту заходів культури в Коннектикутському університеті.

По закінченні університету К. Амбрус працювала в Інституті та в музеї ляльок ім. Балларда (2017 – 2020), де вона відповідала за збирання фондів та спонсорування мистецьких ініціатив.

У 2018 – 2019 роках вона планувала та проводила широкомасштабні кампанії зі збирання фондів для гільдії театру Метрополітен Опера в Нью-Йорку.

Наступні два роки (2019 - 2020) Амбрус організовувала громадські заходи, форуми та інші ініціативи для мерії міста Вернон у штаті Коннектикут. А відтак працювала менеджером в ресторанах Бостона і Кембриджа штату Массачусетс (2020 – 2023).

З 2023 по 2025 роки Кет провела у Центрі сприяння й підтримки виконавських мистецтв “Ерроу Стріт” у Кембриджі. Там вона відповідала за всю логістику Центру, а також за різні аспекти координування та проведення громадських заходів.

Попри всю подібність завдань, із якими стикається будь-який менеджер-координатор, все ж існує велика різниця між тим, чим займалася Кет Амбрус раніше, й діяльністю науково-дослідницької славістичної інституції, яка є частиною великого американського університету. І саме з цієї теми ми вирішили почати нашу розмову з Кет.

УНІГУ: Наскільки ми знаємо, Вам досі не доводилося працювати у сфері українознавства. Якими є Ваші перші враження від нового середовища?

КЕТ АМБРУС: Перше, із чим я зіткнулася на новому місці, це відчуття теплоти, щедрості, інтелектуальної гнучкості та витривалості. Я маю досвід роботи з так званими “неприбутковими”, або ж “неурядовими” організаціями, здебільшого культурно-мистецького профіля. І тому я сприймаю світ через призму конкретного завдання або конкретного громадського заходу. Крім того, мушу зізнатися, що з огляду на нинішню геополітичну ситуацію у світі та мої особисті родинні обставини, я побоювалася, що ця конкретна установа не буде аж такою інклюзивною, і мені буде непросто в ній прижитися. Натомість я опинилася у надзвичайно гостинній атмосфері УНІГУ. І ця приязнь походить як від колег, так і від тих, хто бере участь у інститутських заходах. І тут я особливо вдячна головному менеджеру інститутських програм і моїй безпосередній керівниці Мейґан Данкен Сміт за її підтримку та поради. Але насправді всі інститутські співробітники, з якими я стикалася, виявилися надзвичайно відкритими та співчутливими. Я також була вражена тим, як уся ця галузь науки здійснює “самокорекцію”. На наших очах відбувається складний та інколи досить суперечливий процес деколонізації, коли саме розуміння славістики втрачає свою традиційно вузьку російсько-центричність. Відтепер славістичні дослідження мусять враховувати дедалі більш актуальні українську та східноєвропейську перспективи. Йдеться про дійсно глибинні зміни, і я щаслива, що можу до них долучитися.

УНІГУ: В чому полягають найбільші труднощі, з якими Ви зіткнулися?

КЕТ АМБРУС: Ці труднощі мають подвійний характер: як професійний, так і глибоко особистий. Як професіонал я мушу тримати під контролем свої емоції, попри те, що відбувається на роботі. Там, де я працювала раніше, в мистецьких установах та в ресторанній мережі, “стресові ситуації” виникали тоді, коли бракувало квитків на якусь виставу або коли щось зривалося, або коли спалахувала суперечка з незадоволеними клієнтами. Тут же ж потенційна напруга може виникати, коли йдеться про національну ідентичність або про територію, умови життя чи засоби для існування. Коли я організовую якийсь захід, я маю справу не лише з логістикою. Я підтримую певну платформу або ж майданчик, на якому звучатимуть голоси війни та людських страждань. А це вимагає неабиякої чутливості та розважливості, які не вкладаються у традиційні вимоги до “планування заходів”.

А в особистому плані складнощі полягають у поєднанні традицій і звичок, у яких мене виховували, з політичною реальністю сьогодення. Мої батьки виростали в Ленінграді й переїхали до Сполучених Штатів за кілька років до мого народження. В моєму дитинстві було багато елементів російської культури – російська школа по вихідних, російська кухня, заняття російською мовою. Але, виростаючи у Нью-Джерсі, я всіляко намагалася не відрізнятися від моїх американських одноліток. Вже в початковій школі я оголосила, щоб мене звали Кет, а не Катя (моє дівоче ім’я – Катя Бєлявська), тому що я не хотіла, щоб мене вважали “чужинкою”. Навіть зараз, у дорослому віці я відчуваю це натяжіння. Часто я ловлю себе на тому, що підсвідомо намагаюся не наражатися на неприховане здивування, а то й легке роздратування з боку деяких американців. І це ще до того, як я відчую таку реакцію! І водночас мене гризе тихий сором за те, що я маю російське коріння. Це – саме те, що моя мама Ольга відчула у лютому 2022-го року.

Що з цим робити? Рухатися вперед, поринати в роботу, а не тікати від неї. Покладатися на свої знання та навички заради виконання конкретних завдань, із яких буде ясно, з ким я насправді. А це означає шанувати свій спадок і водночас виступати за деколонізацію та суверенітет сусіднього народу, який так постраждав, зокрема, й від мого культурного спадку.

УНІГУ: Чи є щось цікаве для всіх нас у планах нової координаторки інститутських заходів?

КЕТ АМБРУС: Ой, так!.. Звичайно! Стільки всього... Особливо зараз, маємо дуже щільний календар. Окрім суто інститутських заходів, ми також проводимо та частково спонсоруємо кілька подій спільно з іншими установами. Так 17-го квітня відбудеться семінар й обговорення чотирьох років війни в Україні. На ньому виступатимуть науковці та фахівці з різних дисциплін. Темою їхніх доповідей буде вплив війни на мову, релігію, економіку, політику, міжнародні стосунки з іншими країнами. Обсяг і глибина цих обговорень є прямим свідченням того, що цей конфлікт позначився на всіх аспектах сучасного українського життя. 

Я також з нетерпінням чекатиму чергового засідання книжкового клубу Програми “Дослідження сучасної України (TCUP), на якому відбудеться творча зустріч з відомим українським автором Артемом Чапаєм. (Цю подію заплановано на 10 квітня.) Також поділюся маленьким секретом. Наступного місяця УНІГУ спонсорує виступ одного знаного вченого. І я дуже рада, що мені доручили підготувати цю подію. Але про це ще не було ніякого оголошення. Тому поки що хай це лишається таємницею. Стежте за інститутськими оголошеннями!

УНІГУ: Як ця нова посада узгоджується з Вашими інтересами, уподобаннями та життєвими планами?

КЕТ АМБРУС: Чесно кажучи, я не з тих людей, які планують усе наперед і дбають про кар’єру та службову драбину. Для мене існує конкретне завдання і той шлях, який веде до його успішного виконання. Весь мій досвід роботи у сфері мистецтв та неурядових організацій привчив мене зосереджуватися на питанні “як”. Як найліпше організувати якийсь захід, як обладнати приміщення, як заохотити публіку, як пильнувати подію, якщо кожен її компонент може будь-якої миті вийти з-під контролю. Але дедалі більше, особливо у світлі подій останніх років, питання “чому” починає набувати для мене все більшого значення.

Робота в УНІГУ знаменує рішучий поворот у моєму житті. Я відчуваю, що саме тут мої професійні звання та навички – ступінь магістра мистецтв, досвід менеджера, здатність “не губитися у стресовій ситуації” – нарешті, перетинається з обставинами мого особистого життя та системою цінностей. Можливо, що саме в цьому місці мій життєвий план зможе опертися на вже набуті знання та вроджені таланти заради виконання тієї місії, в яку я вірю.

Хочеться бути там, де я зможу долучитися до якоїсь великої та важливої справи. Для мене успіх не виміряється вправно проведеним заходом. Знати, що завдяки моєму внеску певна життєво важлива ідея дійшла до свого адресата, це і є для мене мірило успіху. Посада координатора в УНІГУ для мене не є черговим щаблем службової драбини. Це – змога поєднати зовнішнє з внутрішнім, роботу на певну установу з особистою цілісністю. І я сподіваюся, що мені вдасться зберегти цю єдність на всіх етапах мого професійного життя.

УНІГУ: Краще не скажеш. Дякуємо і бажаємо успіху!