ГАРВАРДСЬКИЙ ПРЕЦЕПТОР НАТАЛЯ ШПИЛЬОВА-САЇД

Починаючи з осені 2023 року всі три рівні української мови на кафедрі (департаменті) славістики Гарвардського університету викладає Наталя Шпильова-Саїд. (За давньою традицією штатний викладач мови у Гарварді має звання прецептора.)

Д-р Шпильoва-Саїд народилася в Черкасах; наукові ступені бакалавра та магістра одержала в Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького (1997-2001), а кандидатську дисертацію з американської літератури захистила в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАНУ (2007). Відтак вона навчалася в Індіанському університеті, де у 2022 одержала науковий ступінь доктора наук (PhD) за спеціальністю славістичні дослідження. Вона викладала в Колґейтському, Індіанському, Вермонтському університетах (Vermont University-Lyndon) та в Університеті Стоуні Брук.

Серед її публікацій – численні статті про російську агресію, про сучасну українську та кримськотатарську літератури та про перспективи деколонізації русистики в американських університетах. ЇЇ статті з'являлися у таких виданнях, як The Ukrainian Weekly, Euromaidan Press, Times Higher Education, Small War Journal, PolitArena, та Forum for Ukrainian Studies. Особливо помітними стали її монографія “Як Росія заперечує існування України: Національна пам'ять через призму листів діячів культури.” (Russia’s Denial of Ukraine: Letters and Contested Memory. Lexington Books, 2024) та антологія сучасної кримськотатарської літератури(Crimean Fig: Contemporary Crimean Tatar Poetry and Fiction, , ed. by Askold Melnyczuk, Anastasiya Levkova, Nataliya Shpylova-Saeed, Arrowsmith Press, 2025). З 2016 року вона також є ведучою подкастів на New Books Network, що є платформою для дискусій про книжки з української тематики.

Крім того, вже другий рік поспіль пані Наталя викладає початковий курс української мови у Гарвардській Літній школі. Але попри своє навантаження вона погодилася поділитися з нами своїми думками щодо власних наукових зацікавлень та проблем, з якими стикається викладач української мови в американському університеті.

УНІГУ: Різноманіття та еволюція Ваших наукових інтересів не може не вражати. На чому Ви зосереджуєте свою увагу саме зараз?

Н. ШПИЛЬОВА-САЇД: Мій основний академічний інтерес зараз – це питання культурної пам’яті в українському та російському контекстах. До цієї теми я звернулася тоді, як почалася російська агресія проти України. До 2014-го року я вивчала американську літературу, цікавилася бітниками, досліджувала американський постмодернізм, особливу увагу приділяла питанням теорії літератури. Моїм науковим керівником в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАНУ була відома американістка та взірцевий фахівець Т. Н. Денисова. Після захисту кандидатської дисертації з творчості американського письменника Річарда Бротігана (1935–1984) я брала участь у Фулбрайтівській програмі.

У 2014-му році, коли розпочалася війна, і Росія окупувала Крим, я вже вчилася в американській магістратурі у штаті Мен. Тоді ж я почалася цікавитися темою культурної пам’яті. Все, як я зараз пригадую, розпочалося з наукової дискусії в моєму університеті. Її проводили кафедри політології та історії, і темою обговорення були події в Криму. Університетські русисти, викладачі та фахівці, не схвалювали те, що Росія “повернула” Крим, але сам факт такого “повернення” був зрозумілим і правильним. Про Україну говорили мало і в загальних термінах, а на мої питання про український контекст взагалі не звертали увагу.

Таке сприйняття України під час зухвалого порушення Росією усіх норм міжнародного права змусило мене переглянути мої наукові інтереси. Для мене відкрилася тема пам’яті, і я зрозуміла, що таке ігнорування або незнання української історії та культури пов’язано, зокрема, з тим, що культурна пам’ять про Україну виявилася в тіні російського контексту, який продовжували романтизувати, ідеалізувати, не помічаючи його імперськості, шовінізму та мілітаризму.

УНІГУ: Пані Наталю, з огляду на Ваш досвід навчання та викладання у США, як би Ви охарактеризували сьогоднішній стан українознавчих досліджень в американській вищій школі?

Н. ШПИЛЬОВА-САЇД: Російська повномасштабна війна проти України багато чого змінила. Є більш стійке усвідомлення необхідності більш ґрунтовно досліджувати Україну, але навіть зараз назагал російські студії продовжують займати левову частку всіх славістичних досліджень. Після 2014 року зміни у славістиці були ще менш помітними.

Скажімо, війну, що її Росія розв’язала проти України у 2014 році, часто називали “конфліктом” або “кризою”. Трохи згодом навіть складно було говорити про Крим як про територію України, тому що у загальному інформаційному просторі ніби закріпилася ідея про те, що Росія «повернула собі своє». Нерідко Україну трактували як якесь продовження Росії. Навіть там, де було розуміння того, що Україна є окремою державою, для трактування її історії й культури використовувалися лекала російських студій.

У 2022-му році в українців тут, у США, були великі надії на швидку деколонізацію російських студій. Було багато сподівань на те, що науковці та викладачі критично поставляться, зокрема, до викладання російської культури та літератури. Цього, на жаль, не сталося.

Потрібно більше фахівців, які вивчають Україну як історичний, політичний, культурний простір. Для цього вкрай необхідне знання української мови та глибоке розуміння історично-культурних процесів, які були спричинені не російським, а саме українським контекстом.

УНІГУ: З якими проблемами Ви зіткнулися, викладаючи українську в Гарварді?

Н. ШПИЛЬОВА-САЇД: Викладання української – це для мене і привілей, і честь. Адже знання цієї мови має стати одним зі шляхів здійснення фундаментальних змін славістики на Заході. Для мене також дуже важливо запрошувати студентів до діалогу, до розмови, до обговорення питань, які подекуди є неоднозначними та некомфортними. Викладаючи українську від базового до вищого рівня, у мене є можливість вибудовувати діалог українською. До того ж досвід українців, які відстоюють свою культуру, дає величезний вибір тем, питань, прикладів для обговорення таких важливих питань, як, скажімо, незалежність, демократія, свобода, тощо. Звісно, на вищих рівнях це вдається швидше і краще. Але й на початковому рівні це також можливо. У цьому випадку інколи доводиться підключати й англійську, хоча я віддаю перевагу методикам, які полегшують спілкування, а не викликають страх перед говорінням.

Якщо підсумувати, то знання мов для мене є одним із шляхів подолання однозначності, закритості, небажання почути іншого. Він веде до демократизації самого себе, до плюралізму думок та до саморефлексії. Адже мета викладання – усвідомити власну багатоголосність та водночас почути й пережити їсторії інших людей.

Дивіться також:

Розмова з Наталією Шпильовою-Саїд, автором книжки “Як Росія заперечує існування України: Національна памʼять через призму листів діячів культури.” (Russia’s Denial of Ukraine: Letters and Contested Memory. Lexington Books, 2024), яка відбулася у Гарварді у жовтні 2024 року.