Гості УНІГУ: Нові Обличчя

Український науковий інститут Гарвардського університету від часів свого заснування у 1973-му році продовжує притягувати до себе не лише вчених, державних діячів, політиків та митців, але й усіх, для кого слово «Україна» є чимось більшим, ніж просто географічна назва. Книга почесних гостей УНІГУ рясніє іменами видатних науковців, послів, духовних осіб (серед них – єпископ Кароль Войтила, який невдовзі став Папою Римським Іваном-Павлом ІІ), урядовців (Президент України Леонід Кравчук відвідав Інститут у свій найперший візит до США), бізнесменів, економістів, художників, поетів та музикантів. Але ніхто не веде обліку тих «простих» українців та американців чи канадців українського походження, для яких ця установа стала своєрідним магнітом, острівцем Батьківщини в океані американської науки й освіти.

І ця традиція не згасає. Минулого тижня, наприклад, Інститут відвідала група тернопільських школярів, яких цікавило життя української діаспори у США та «дослідження внеску видатних українців у світову науку та культуру». Ці обдаровані старшокласники з Тернопільської школи № 3 зустрілися з директором інституту, професором Сергієм Плохієм, колишнім директором УНІГУ професором Романом Шпорлюком та д-ром Любомиром Гайдою, які розповіли їм про історію Інституту й про розвиток українознавства в Північній Америці.

А буквально за кілька днів до того до Інституту завітали Віталій Махов і Сергій Осадчук, двійко молодих бізнесменів з України. І мова тут піде саме про них, хоча б тому, що до свого приїзду до Бостону, вони й гадки не мали про існування УНІГУ. Що ж їх привело сюди?

У 2015 році програмісти й комп'ютерні інженери В. Махов і С. Осадчук стали співзасновниками компанії “DOIT”, яка надає послуги у галузі програмного забезпечення. Як то не дивно, але хлопці познайомилися саме в Америці у 2006 році, коли на одній з вулиць Нью-Йорка Віталій (а він тоді перебував у США за студентською програмою обміну ”Work and Travel”) почув, як поруч хтось розмовляв українською. Це й був Сергій, який, як виявилося, також був стипендіатом цієї програми. Віталій, киянин, тоді саме вчився у Київському авіаційному університеті. А Сергій, який є родом зі Зборівського району Тернопільської області, по закінченні Галицького коледжу тоді вчився в Тернопільському політехнічному інституті. Через кілька років (на той час Віталій вже завершив магістерську програму в Києво-Могилянській Академії) вони знову зустрілися в Києві. Тоді – разом працювали у фірмі, яка продавала смартфони й планшетки й займалася дистрибуцією з Китаїю та Польщі. Справи йшли добре, адже, як вони про себе кажуть, “вираз “підприємницький дух” – це саме про нас.”

ВІТАЛІЙ МАХОВ: А потім ми вирішили створити свою компанію, бо комп'ютерна інженерія й програмне забезпечення – це те, що нам близьке, й що нас завжди по-справжньому цікавило. Це, до речі, та сфера, яка зараз в Україні розвивається найбільш динамічно.

СЕРГІЙ ОСАДЧУК: Ми сіли й почали думати, на базі чого ми хочемо створити компанію. Почали з цінностей, визначилися, що для нас є найбільш важливим.

ВІТАЛІЙ МАХОВ: Робили все за правилами. Й тут у пригоді нам стали знання, які я здобув у магістерці. У нас навіть був модератор, наш колега й партнер, який допомагав нам.

Головною цінністю, яку сповідають у компанії “DOIT”, є орієнтованість на клієнта. А це означає, що компанія не лише виконує завдання замовника, але й намагається «від себе» запропонувати таке рішення, яке би приносило йому додатковий прибуток. Бо кожен із розробників “DOIT” має й власні ідеї щодо того, як поліпшити продукт, над яким він зараз працює. На думку засновників компанії, всі їхні двадцять співробітників є не лише блискучими фахівцями своєї галузі, але й, передусім, людьми творчими. І така бізнесова філософія швидко принесла свої плоди.
Яку ж саме роботу виконує компанія “DOIT”?

ВІТАЛІЙ МАХОВ: Фактично – все, що пов'язано зі сферою «Ай-Ті». Наприклад, ми працюємо з одним бостонським клієнтом. Для компанії, що займається аналітичним програмним забезпеченням для рітейлерів великих мереж (закладів роздрібної торгівлі). Ми їм допомагаємо створювати мобільні додатки для IOS та андроїд. Те, що дозволяє аналізувати ситуації по продажу і генерувати пропозиції для покращення продажів, залежно від типу бізнесу, і так далі.

СЕРГІЙ ОСАДЧУК: Ми завжди намагаємося давати якісний продукт. І наші замовники почали нас рекомендувати своїм знайомим і колегам. І кожен з нових клієнтів, у свою чергу, нас порекомендував іншим... Отже, на сьогодні, в районі Бостона і його передмість у нас є 5 клієнтів, з якими ми постійно працюємо. Можна сказати, що усна рекомендація дуже гарно спрацьовує там, де йдеться про репутацію. Ми також маємо клієнтів в Нью-Йорку, в Чикаго, в Сан-Франціско. Є також клієнти в Норвегії.

ВІТАЛІЙ МАХОВ: В основному, наші клієнти це або стартапи (які мають певну ідею й хочуть реалізувати її за допомогою програмного забезпечення, шляхом створення мобільного додатку, тощо), або це компанії, які мають певний продукт, який вже існує на ринку, але їм би хотілося його поліпшити. Й ми їм у цьому допомагаємо. Робимо цей продукт простішим, зрозумілішим, більш логічним і привабливим. Ну і, відповідно, наділяємо цей продукт додатковою функціональністю. Наприклад, розроблена нами програма підказує тій чи іншій компанії, скільки їм потрібно нових замовлень у майбутньому.

Поки що, як бачимо, більшість замовників компанії “DOIT” – іноземці.

ВІТАЛІЙ МАХОВ: На жаль, український ринок ще досить незрілий. І він не спроможний платити нормальні гроші за гарні рішення. Тому зараз вигідніше заробляти не гривні, а працювати на Америку, на Австралію чи на Гонконг. Український ринок хоче, щоб все було дешево, швидко й «крутіше», ніж будь-де у світі. Але так справи не робляться...

Сергію Осадчуку 36 років, Віталію Махову ось-ось буде тридцять. Віталій, по суті, не знає, що таке СРСР та «зрілий соціалізм». Сергій був прийнятий у «жовтенята», але так і не став піонером. За офіційною статистикою, в Україні сьогодні працює біля ста тисяч спеціалістів у сфері програмного забезпечення. Майже всі вони – молоді люди. Безумовно, не всі українські «айтішники» – майстри високої кваліфікації. Але в країні постійно виникають нові курси та школи для програмістів. І поки що ця тенденція лише зростає.

Віталій і Сергій приїхали до Бостону по бізнесовій візі. Вони, зокрема, шукають тут представника, котрий міг би представляти їх у Массачусетсі й спілкувався б з американськими компаніями від імені «DOIT». Їм подобається Бостон, його культура, дух, люди, та й різниця в часі не така велика, як, скажімо, між Києвом і Сан-Франціско або Чикаго. В УНІГУ їх привела не ностальгія, а конкретні виробничі потреби. Почувши про історію Інституту та про його наукові й освітні програми, засновники компанії «DOIT» напівжартома пообіцяли, що, коли вони розбагатіють, то обов'язково вкладатимуть гроші в українській Гарвард.

Що ж, як то кажуть, дай Боже нашому теляті та й вовка з'їсти.