Хто сьогодні вивчає українську мову в Гарварді

LanguageTable1Викладання української мови, літератури та історії є однією з засад усієї діяльності Українського наукового інституту Гарвардського університету. Саме в Гарварді зі створенням УНІГУ американські студенти вже багато десятиліть мають можливість вивчати цю мову на кафедрі славістики. (Всі українознавчі дисципліни викладаються не в Інституті, а на відповідних кафедрах (або, точніше, департаментах) університету.

У порівнянні з російською, найбільш популярною зі слов'янських мов, під час навчального року курси української зараз відвідують десь 5-6 студентів. (Приблизно стільки ж налічують і курси інших слов'янських мов, які сьогодні тут викладаються – чеської, польської та боснійсько-сербсько-хорватської.) Зате, завдяки УНІГУ, українська мова постійно присутня у списку дисциплін, які можна вивчати в Гарварді. Крім того, якщо донедавна студентам пропонувався лише початковий курс, то нині до нього долучили середній та вищий рівні української. Й це на додачу то так званих «наставницьких» (tutorial) курсів, розрахованих, в основному, на аспірантів, які професійно займаються Україною, і які для своїх досліджень мусять «перелопачувати» безліч україномовної літератури. Ось далеко не повний перелік тем, над якими останнім часом працювали молоді науковці:

  • Профспілковий рух початку ХХ століття на Херсонщині
  • Сучасні засоби масової інформації в Україні
  • Феміністичні мотиви у творчості Ліни Костенко
  • Українські переклади Горація
  • Твори Івана Франка, які зображають побут галицьких робітників на зламі ХІХ і ХХ століть
  • Політична спрямованість газети «День» (Галичина)
  • Архітектура українського конструктивізму
  • Українська військова політика (НАТО, Росія)
  • «Поема про море» О. Довженка (Каховське водосховище і радянська індустріалізація)
  • Українсько-єврейські стосунки (газетна полеміка початку ХХ століття)
  • Чорнобиль в сучасній українській літературі
  • Освітня реформа в офіційних документах
  • І варто зазначити, що починаючи з 1996, жодного року ще не бракувало студентів, які відвідували такі «наставницькі» курси

HUSI 1978Гарвардська літня школа українознавства (Harvard Ukrainian Summer Institute) – це окрема тема. Вона існувала тут ще до відкриття УНІГУ, і традиційно в ній навчалися майже виключно молоді американці та канадці українського походження. Ця програма булa надзвичайно популярною. У свої найкращі часи вона налічувалa до ста студентів і включала мовні курси (які викладалися на трьох рівнях – початковому, середньому та вищому), а також курси з української історії, політології та літератури. В новому тисячолітті ситуація дещо змінилася. Тепер замість діаспорної молоді більшість складають молоді вчені з усього світу, які вивчають українську мову не для того, щоб розуміти своїх дідів і батьків, а із суто професійного інтересу. Гарвард для них є, передусім, науковим центром українознавства світового рівня, і тільки тут вони можуть одержати потрібні їм знання і зав'язати важливі контакти. Й УНІГУ цілком справедливо пишається тим, що студенти й аспіранти, які скористалися з цієї нагоди, тепер посідають чільні місця у науці, в політиці й у громадському житті багатьох країн.

Nini ArshakuniІнша тенденція останніх часів полягає в тому, що українською дедалі більше цікавляться вихідці з колишнього Радянського Союзу. Одна з таких студенток – Ніні Аршакуні, яка вже другий рік на магістерській програмі при гарвардському Центрі російських та євразійських досліджень імені Дейвіса вивчає внутрішню та зовнішню політику Російської Федерації та міжнародні відносини між пострадянськими країнами. Тема її магістерської дисертації – порівняльний аналіз стосунків між Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Росією.

Ніні Аршакуні народилася в Грузії вже після розпаду Радянського Союзу, і на її дитинство припало багато з тих драматичних подій, які докорінно змінили не лише економіку та політику, але і соціальне життя й побут цієї країни.

НІНІ АРШАКУНІ: «В моїй родині розмовляли як грузинською, так і російською мовами, бо мої батьки ще за радянських часів навчалися в Москві. В нашій родині завжди плекали освіту. Батьки заохочували мене займатися наукою, і їхня постійна підтримка допомогла мені одержати стипендію для навчання в американській школі, яка тоді відкрилася у Тбілісі (Американська академія імені Ґіві Залдаштанішвілі). Там, зокрема, я вивчала англійську, італійську, іспанську та французьку мови. Й це відкрило для мене шлях в американські коледжі. По закінчені Академії я поступила до Вільямс коледжу, де й одержала звання бакалавра наук з філософії та психології. На третьому курсі я зрозуміла, що мене також цікавить внутрішня й зовнішня політика Росії та стосунки між країнами колишнього Радянського Союзу. Я хотіла би зрозуміти глибинні причини тих процесів, які розпочалися з розпадом Радянського Союзу, а досягти цього неможливо без проведення незалежних досліджень і застосування іншої перспективи. Зокрема, в моєму випадку в пригоді могли би стати моя обізнаність зі станом речей у Грузії та в Росії. На четвертому курсі я подала заявки до кількох наукових регіональних програм, які займаються Росією, Східною Європою і Середньою Азією. Невдовзі я одержала запрошення з Гарвардського Центру імені Дейвіса. Ця славетна програма відома не лише своїми щедрими стипендіями, але й тим, що вони дозволяють аспірантам вибирати різноманітні курси й відвідувати лекції в різних департаментах Гарварду. Не кажучи вже про те, що всі, хто тут навчаються, мають змогу спілкуватися з найкращими вченими і дослідниками у цій галузі. І це не може не надихати.»

Не секрет, що часто американські студенти, які походять зі Східної Європи, вибирають російську чи українську мови, бо так їм легше одержати необхідні залікові бали («кредити»), адже іноземна мова є тут для них обов'язковим предметом. Цікаво, що саме спонукало Ніні до вивчення української?

НІНІ АРШАКУНІ: «Я вже точно не пам'ятаю, коли я вперше почула українську мову, здається, десь в ранньому дитинстві. Але по-справжньому я закохалася в неї вже в середній школі, коли я почула українські пісні. Тоді на Ютубі я побачила відео деяких пісень гурту «Океан Ельзи», і я була в повному захваті від них. Особливо мене вразила пісня «Відпусти». Але зараз мій список улюблених українських пісень є набагато довшим, і він включає різні жанри, голоси й музичні стилі.

Тому я вирішила скористатися нагодою, яку дає мені Гарвард, і впритул зайнятися українською мовою як усною, так і писемною. Бо тільки так, через мову, можна зрозуміти будь-який народ, його історію, культуру, психологію, прагнення і сподівання.»

Ніні також побачила, що знання української може придатися їй і в її науковій кар'єрі.

НІНІ АРШАКУНІ: «Цей курс також допоміг мені заглибитися й у деякі реалії української внутрішньої політики. Зокрема, мені відкрилася й суто українська перспектива на різні існуючи проблеми, які є визначальними для добробуту й розвитку будь-якої країни. Візьмемо для прикладу ті бурхливі дебати, які на початку жовтня супроводжували прийняття Верховною Радою закону про мову. Слухаючи ці промови й читаючи статті на цю тему, я одержала справді безцінний досвід. І не лише тому, що за цим стоїть вражаюче розмаїття думок і поглядів. Вже те, як саме українці висловлюють те, що їм болить, є надзвичайно промовистим. Крім того, це знання дозволяє мені порівняти траєкторії, якими рухаються пострадянські країни після здобуття незалежності. Ну й, в ідеалі, це дасть мені змогу відповісти на питання, чому в деяких країнах (а то й в окремих галузях економіки, юриспруденції чи суспільного життя різних країн) реформи відбуваються, а в інших «буксують».

Але крім прагматичних міркувань, у кожної людини, безумовно, є і суб'єктивні причини, чому вона хоче вивчати ту чи іншу мову.

НІНІ АРШАКУНІ: « Після Рожевої і Помаранчевої Революцій контакти між Україною й Грузією значно посилилися. Вони і надалі зростають. І це, мабуть, також впливає на мій вибір. Але, насправді, я не можу звести свою любов до мови й потяг до неї лише цього. Я не певна, що я взагалі хочу пояснювати такі речі. Я просто рада і плекаю той факт, що українська тепер є однією з моїх невіддільних «складових».
Але навіть у тих випадках, коли мовний курс вибирається не лише «для душі», а й з більш прагматичних причин, здобутий у процесі навчання досвід може бути надзвичайно корисним.

Наприклад, Тімоті Снайдер, відомий історик і професор Єльського університету, який у 2000-му році був студентом Гарвардської Літньої Школи, пізніше використав здобуті тут знання української мови для написання таких фундаментальних праць з новітньої історії Центральної та Східної Європи, як «Закривавлені землі» (Bloodlands) та «Чорнозем» (Black Earth). А дехто зі студентів та аспірантів паралельно зі своєю основною темою досліджень працює ще й над українознавчими проектами. Так англійський аспірант-антрополог Джозеф Лівзі, який вивчав кілька українських предметів у Гарварді, потім брав активну участь у розробці картографічного проекту «МАПА»картографічного проекту «МАПА», зокрема, тієї його частини, яка стосується Голодомору.

А цієї осені до видавничого відділу Інституту долучилися два аспіранти кафедри славістики, Сара Пауел і Алекс Дрознін. Вони будуть працювати з архівами УНІГУ, займатися джерелознавчими дослідженням, створенням бази даних останніх українознавчих видань, а також такими поточними справами, як листування з авторами та питаннями, пов'язаними з рецензуванням для інститутського журналу Harvard Ukrainian Studies (HUS).

Сара Пауел – випускниця коледжу Брін Мор і Гарвардського університету, де вона, зокрема, вивчала мову та сучасну українську літературу. Тема її докторської дисертації (науковий керівник - професор Г. Грабович) – творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, а також таке помітне явище української літератури, як «котляревщина».

Алекс Дрознін одержав звання бакалавра з біології в Пенсильванському університеті, а тоді зрозумів, що його, насправді, більше цікавить література. Закінчивши магістерську програму в Гарварді, він поступив тут до аспірантури. Як правило, остаточну тему дисертації аспіранти американських університетів визначають не одразу, а через кілька років роботи над матеріалом. Але вже зараз Алекс планує присвятити бодай один розділ свого дослідження українсько-єврейським літературним стосункам. Минулого року він працював над цією темою в українських архівах і підготував статтю про В. Чорновола та самвидав 1970-х років.

Отже, як бачимо з цих тенденцій, українознавчі дослідження, котрі ще донедавна сприймалися на Заході, як суто локальні, а то і маргінальні, тепер починають набирати оберти й залучають у свою орбіту дедалі більше наукової молоді.

Copyright © 2018 The President and Fellows of Harvard College

Address: 34 Kirkland Street, Cambridge, MA 02138
Hours of operation: 9 a.m.-5 p.m. EST
Phone: 617-495-4053
Fax: 617-495-8097
E-mail: huri@fas.harvard.edu