Директори УНІГУ про Свої Плани та Досягнення: Сергій Плохій (директор з 2013-го року)

50th Anniversary Serhii PlokhiiД-р Сергій Плохій, нинішній директор УНІГУ, закінчив Дніпропетровський державний університет (1980), свою кандидатську дисертацію захистив в Університеті ім. Патріса Лумумби (Москва, 1982), ступінь доктора наук отримав у Київському держуніверситеті ім. Т. Г. Шевченка (1992). Потім він викладав історію в університеті Альберти (Канада), виконував обов'язки директора Канадського інституту Українських студій (CIUS), був заступником директора. Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика. А у 2007-му році Сергія Плохія було обрано професором кафедри української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету.

Професор Плохій є автором багатьох фундаментальних праць з історії України, СРСР та Східної Європи, які виходили у багатьох відомих видавництвах США та Європи. В Україні виходили його монографії «Наливайкова віра: козаки та релігія в ранньомодерній Україні» (Київ, 2005), «Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського» (Київ, 2011), «Козацький міф. Історія та націотворення в епоху імперій» (Київ, 2013), «Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі» (Київ, 2015), «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» (Харків, 2016), «Убивство в Мюнхені. По червоному сліду» (Харків, 2017). Його остання праця – «Чорнобиль: Історія трагедії» (Chernobyl: History of a Tragedy) щойно вийшла у видавництві Penguin (2018).

С. Плохій – лауреат багатьох престижних премій, зокрема, премії ім. Лайонела Ґелбера за найкращу англомовну книжку 2014 року з історії міжнародних відносин (The Last Empire. The Final Days of the Soviet Union), премії Антоновичів (2015), премії Пушкінського Дому (Лондон, 2015) та найвищої української премії – імені Т. Г. Шевченка (2018).

Ми поставили кілька питань Сергію Плохію як теперішньому директору Українського наукового інституту Гарвардського університету:

Як нинішній керівник Інституту як Ви особисто формулюєте для себе ті пріоритети та завдання, над якими мусить працювати УНІГУ?
Які з цих цілей Вам вже вдалося досягти?
Які перешкоди Ви мусили для того подолати?
І що, на Вашу думку, може вважатися Вашим найбільшим досягненням на цій посаді?

Відповідаючи на них, Сергій Плохій сказав, що в його випадку, мабуть, трохи зарано казати про досягнення чи невдачі. Але на конференції, присвяченій 50-тій річниці заснування українознавчих досліджень у Гарварді (11 – 12 травня 2018 року), він досить детально зупинився на змінах, які за півстоліття зазнала ця галузь гуманістики й на тих темах і проблемах, над якими зараз працює УНІГУ.

Подаємо стислий виклад його доповіді.

50th Anniversary foundations boardСЕРГІЙ ПЛОХІЙ: Ту мрію, яка надихала засновників нашої програми, і їхнє бачення потреб і перспектив україністики можна було би звести до двох цілей: зробити так, щоби американська наука зацікавилася Україною, й зробити українознавчі дослідження частиною західних студій. Ці мрії та це бачення і досі з нами, попри всі радикальні та доленосні зміни останніх п'ятдесяти років.

Йдеться, в першу чергу, про падіння Залізної завіси, розпад СРСР, крах тоталітарної системи, її контролю над суспільством, пошуки українською науковою спільнотою нової ідентичності, її прагнення до контактів з діаспорою та з західними вченими.

Інші зміни були пов'язані з фінансовою кризою у США і зі скороченням бюджету деяких гарвардських підрозділів, які не могли не торкнутися УНІГУ. І я надзвичайно вдячний моїм попередникам Григорію Грабовичу, Роману Шпорлюку та Майклу Флайєру, які зробили все можливе, щоб Інститут подолав ці труднощі та скористався з нових можливостей. На той час, коли в липні 2013 року мене було призначено на посаду директора, вже помінялася сама сутність українознавчих досліджень, вся гуманістика і суспільні науки були охоплені цифровою революцією, а тоді ще відбулася Революція Гідності й розпочалася російсько-українська війна.

Зміни в українознавчих дослідженнях

Якщо раніше в українській історіографії головні дебати точилися довкола домодерної історії та культури, то нинішніх студентів-істориків більше цікавить ХХ століття або сучасність. Тож цілком закономірно, що у центрі уваги зараз опиняються вчені, які, на відміну від засновників УНІГУ, належать до зовсім інших наукових традицій і галузей, і які походять не лише з України, але й зі Сполучених Штатів. Й ці нові кадри привносять з собою нові ідеї, теми та наукові підходи. І це – нормальний процес. Наприклад, у нашій видавничій справі зараз відбувається зміна поколінь, і ми намагаємося зробити все, щоби зберегти традиціі наших україномовних редакторів з бездоганним знанням україньскої та англійської.

І тут неминуче виникають деякі питання. Які проекти мусять бути пріоритетними для УНІГУ, зокрема, для його видавничого відділу? Адже вчені-україністи більше не мусять покладатися на спеціалізовані українські наукові журнали для оприлюднення результатів своїх досліджень. То чи, взагалі, потрібен нам цей відділ? І чи потрібен нам окремий журнал, присвячений українознавчим дослідженням? А якщо так, то чи не слід об'єднати американський і канадський журнали в один, який би охоплював усю Північну Америку? Саме над цим велися останнім часом дискусїї. Ми твердо вирішили залишити ту видавничу структуру, яку ми успадкували від наших засновників, але адаптувати її до нових обставин, вимог і потреб.

Pubs Hus 2Наш науковий журнал Harvard Ukrainian Studies (HUS), який у попередньому десятилітті трохи відставав від графіка, зараз повністю набрав оберти. Останнім часом тут друкувалися матеріали конференцій, які проводилися на базі УНІГУ, тематичні томи та «фест-шрифти», присвячені нашим провідним вченим. Але ми вважаємо, що зараз на часі повернутися до тих засад, на яких, за задумом засновників Інституту, мусив стояти HUS. Тобто, перетворити його на «живе» та «бадьоре» наукове видання, на сторінках якого відбувалися б жваві наукові дискусії.

Що ж стосується книговидання, то ми й надалі друкуватимемо праці з серії «Гарвардська бібліотека давньої української літератури», але ми також збираємося видавати й монографії з нової історії та культури й дослідженнями, що стосуються сучасної України.

І тут нам не обійтися без співпраці з іншими видавництвами, зокрема, з «Критикою» та з бостонським Academic Studies Press. Ми вже видали дві книжки – антологію сучасної української літератури в англомовних перекладах і збірку статей Патриції Герлігі. В наших подальших планах – видання монографій українських науковців Ярослава Грицака і Тамари Гундорової. Ми також хотіли б залучити до цієї роботи молоде покоління перекладачів та редакторів зі США та з України.

Цифрова революція

Цифрова революція, котра зараз крокує світом, змінила не лише методи нашої роботи, але й навіть наш погляд на місію Інституту. Сьогодні УНІГУ обслуговує не лише Гарвард та американську наукову спільноту, але й, фактично, усіх, хто цікавиться українознавством, де б вони не знаходилися. Діяльність УНІГУ викликає інтерес не лише в академічних колах США, але й у Польщі, в Україні, в Австралії чи в Аргентині.

Battle for Ukrainian Launch 16Саме тому ми зосередили свою увагу на інститутському вебсайті (на якому розміщені матеріали не тільки англійською, а й українською мовою), на соціальних мережах Фейсбук, Твіттер, і посилили технічне забезпечення наших програм. Це дає змогу нам у прямому ефірі транслювати інститутські семінари, конференції та інші заходи. Ми, ясна річ, не були в цьому першопрохідцями, і сама ця ідея не одразу переконала всіх. Зате тепер ми маємо змогу доносити новини про діяльність УНІГУ до всіх зацікавлених осіб по всьому світу. Ці нововведення торкнулися й роботи бібліотеки та наших архівних колекцій. Заручившись підтримкою університету й скориставшись з наших фондів, ми переводимо ці колекції у цифровий формат і виставляємо їх в електронну мережу. На це пішла частина фондів, які, за первісним задумом, мали бути витрачені на закупівлю книжок. Таким робом цією інформацією скористалося набагато більше людей, ніж передбачалося десятиліття тому, коли книжки були єдиним втіленням наукових знань.

Без перебільшення можна сказати, що УНІГУ став засновником цифрового підходу в галузі українознавчих досліджень. І нашим першим успішним інтерактивним картографічним проектом стала “МАПА: Цифровий атлас України”, створений із застосуванням географічних інформаційних систем (GIS). Найбільш розробленим модулем цього проекту став розділ про Голодомор 1932 – 1933 років. Він містить сотні картографічних шарів, які розглядають такі аспекти цієї трагедії, як етнічний розподіл, норми заготівлі зернових, рівень колективізації чи смертність внаслідок голодування.

Модуль «Київська Русь» дозволяє простежити шлюбні зв'язки давньоруських князів і зрозуміти, чому Ярослава Мудрого називали «тестем» усієї Європи.

Розділ «Поділля» простежує рух поселень у бік причорноморських степів, адже сама ця тенденція стала визначальною для ранньомодерної історії України.

MAPA Lang Launch 7І, нарешті, розділ «Революція Гідності» зосереджує нашу увагу на тих змінах, що їх зазнала громадська думка України по відношенню до Росії та до мовного питання. Він також пояснює ставлення до пам’ятників радянського минулого (так званий “ленінопад”) у країні, яка пройшла через Майдан.

Проект “МАПА” є символом того, що, по-перше, УНІГУ переводить свою дослідницьку діяльність у цифровий формат, а, по-друге, відбувається інтернаціоналізація українознавчих досліджень, а отже, й залучення українських вчених у світову наукову спільноту. І доказом цього є той факт, що весь проект “МАПА” був би неможливий без активної співпраці з українськими академічними установами. Так модуль “Голодомор” було створено за участю демографів та істориків Національної Академії Наук України. Модуль “Поділля” був запропонований українським дослідником Віталієм Михайловським. А весь розділ, який стосується Революції Гідності, є продуктом співпраці соціолога Вікторії Середи з Українського Католицького Університету з Ульріхом Шмідтом та його колегами з Університету Св. Ґалена. І тепер весь проект “МАПА” викладено в інтернет, і це відкриває доступ до нього з будь-якої точки світу.

Революція Гідності

Революція Гідності, анексія Криму та російська агресія поставили Україну в центр світової політики. І, завдяки цим подіям, увага американських засобів масової інформації та академічних кіл зараз спрямована на УНІГУ. Особливо на зламі 2013-го та 2014-го років ми, відповідаючи на сотні запитів, намагалися зробити все можливе для вірного висвітлення цих доленосних подій. Але ми також зрозуміли, що без ґрунтовних знань в галузі політології, міжнародних відносин, соціології чи економіки неможливо бути переконливими у сучасних політичних дебатах. І це ще більше викристалізувало усвідомлення того, що Інституту потрібна програма, яка б зосереджувалася на вивченні сучасної України.

Наші попередні намагання створити в Києві Гарвардський Центр поки що не привели до бажаного результату. Потенційні спонсори були змушені перемкнутися на такі неакадемічні проекти, як підтримка волонтерського руху, постачання війська та реформування держави. Тому ми зосередилися я на створення програми досліджень сучасної України тут, в УНІГУ. Ідея полягала в тому, щоб на базі вже наявної географічної інформаційної системи створити своєрідний форум для обміну ідей між західними та українськими вченими та політиками.

50th Anniversary AudienceЯ дуже радий оголосити, що саме зараз ми впритул працюємо над створенням такої програми. Завдяки щедрому дару канадського бізнесмена і філантропа Джеймса Темерті вже наступного навчального року ця програма стане реальністю. Вона матиме назву “Програма з вивчення сучасної України імені Темерті” (The Temerty Program on Contemporary Ukraine, T-CUP) і мусить заохотити фахівців з міжнародних відносин та політологів до співпраці з Інститутом. Це, з одного боку, дасть нам змогу заповнити прогалину у структурі та наукових зацікавленнях УНІГУ, а, з іншого, стане ще одним кроком у здійсненні мрії наших засновників – ввести Україну у світ, і зацікавити світ Україною.

І насамкінець, я хотів би сказати, що, святкуючи 50-ту річницю українознавчих досліджень у Гарварді, ми не повинні забувати всіх тих, чиї імена назавжди пов'язані з нашими здобутками – я маю на увазі не лише керівництво Інституту, але й усіх його співробітників, викладачів, громаду, яка створила УНІГУ, та вчених, які були нашими гостями. Всі вони долучилися до того, що ця установа стала одним із флагманів українознавства у світі. І я сподіваюся, що наступні півстоліття стануть іще більш плідним і захоплюючим періодом нашої спільної історії. І Україна, по праву, займе належне їй місце на академічній мапі світу.

Copyright © 2018 The President and Fellows of Harvard College

Address: 34 Kirkland Street, Cambridge, MA 02138
Hours of operation: 9 a.m.-5 p.m. EST
Phone: 617-495-4053
Fax: 617-495-8097
E-mail: huri@fas.harvard.edu